Війна не забирає тільки життя. Вона ще й забирає надію – поки люди чекають на дзвінок, не сплять, виглядають у вікно. Інколи – місяцями. Особливо, коли син, чоловік або брат просто зникає з усіх радлів і залишається невідомість, яка виїдає зсередини. Але, буває й інакше: надія проростає крізь бетон втрат. Саме так сталося в Оржицькій громаді Лубенського району. Тут два захисники повернулися з війни “на щиті”, хоча деякий час вважалися зниклими безвісти.
## Біль утрати й тягар невідомості
Що гірше: отримати похоронку чи чекати роками? Дві родини з Оржиці, на жаль, дізналися обидва ці відчуття. Весною минулого року їхні рідні пішли на війну, вступили до лав Збройних сил України. Довгий час зв’язку з ними не було. Спочатку надіялися на затримку, потім – на полон, під кінець – лиш на диво. Та у червні 2024 року прийшла звістка: Андрія Савченка та Івана Лісового офіційно внесли у списки загиблих. Їхній статус “зниклий безвісти” змінився на “полеглий героїчно”.
### Список болю: як громада переживає втрати
– Ще четверо воїнів з Оржиччини зникли під час важких боїв 2023 року.
– Психологічна підтримка сімей – від родичів, місцевої адміністрації, волонтерів.
– У громаді поіменно згадують усіх захисників, які не повернулись.
## “На щиті”: зустріч і прощання
Повернення “на щиті” – це найгірша форма повернення додому. Ти чекаєш обіймів, а отримуєш тільки портрет з чорною стрічкою й три хвацькі слова: “Герой назавжди з нами”. Саме так 11 червня Оржиця зустрічала прах своїх воїнів. Люди стояли навколішки, притискали до серця квіти. Курсанти ліцею плакали, а старенька бабуся хрестила колону з трунами, мов у молитві шукаючи захисту для всіх, хто в полі бою.
### Як пройшло прощання
– Панахида у місцевому храмі.
– Золоте поле й пофарбовані сонцем маки біля сільського кладовища.
– Сусіди, друзі, побратими несли свої останні вибачення хлопцям.
## Пам’ятаємо і боремося далі
“Тримайтеся!” – єдине, що зараз хочеться крикнути. Родинам, командиру, лікарці сільської амбулаторії: усім, хто вигоює ці втрати у власному серці. Влада пообіцяла підтримати сім’ї, а мешканці громади вже зібрали гуманітарну допомогу для бійців, які залишаються на фронті. І навіть коли сил нема вже на сльози – люди не розгублені. Вірять, що повернення героїв – хай і востаннє – це знак: наші хлопці до кінця були там, де треба. Не зникли безвісти. Віддали найдорожче, але не пішли в забуття.
### Що далі?
– У школах громади відкриють меморіальні дошки для загиблих.
– Місцеві знову готують передачі для фронту: харчі, одяг, добрі слова.
– Кожна втрачена доля – то ще один аргумент для Перемоги.
Такими історіями тримається наша земля. Як же хочеться, щоб ці новини писалися все рідше.