Коли мандруєш — не завжди шукаєш нове
Часто ми вирушаємо в подорожі не заради пам’яток чи фото на фоні гір. Ми їдемо — щоб знайти тишу. Просту, звичайну тишу, яку майже неможливо впіймати в місті.
Моя подорож Україною почалася не з квитків і маршруту, а з запитання: “Чи є ще місце, де можна побути собою?”
Від Чернігівщини до Закарпаття — через себе
Мені здається, кожна область України має свій ритм. Чернігів — неквапний, трохи задумливий. Харківщина — міцна, як хліб з кіркою. Закарпаття — ніби обіймає запахами.
Я мандрував автобусами, автостопом, пішки. І кожна зупинка була не “точкою на карті”, а місцем розмови з собою.
Що робити, щоб не втратити себе в дорозі
- Їхати повільно. Коли маршрут — не ціль, а процес, з’являється простір для себе.
- Розмовляти з людьми. Дід, який продає яблука на ринку, скаже більше, ніж екскурсовод.
- Не планувати все. Найкращі дні починаються без Google Maps.
- Їсти те, що готують на місці. У Борщеві мене нагодували пшоняною кашею з маслом. Найсмачніше, що їв за рік.
Місце, яке залишилось у пам’яті
Це був берег Сули, Полтавщина. Туман, човен на воді, тиша. Я сидів на причалі і думав: ось воно. Місце, де можна просто бути. Не виробляти, не досягати, не фоткати. Просто — дихати. Такі моменти часто траплялись у старих містах, де час ніби затримується. Якщо шукаєш подібні враження — можеш прочитати нашу статтю про старовинні міста України. Вони не тільки красиві — вони справжні.
Висновок
Туризм в Україні — це не лише про маршрути й гіди. Це про зупинки. Про розмови біля криниці. Про чай у пластиковому стаканчику, випитий на автостанції. Це про можливість не втратити себе серед доріг.